5 червня у Києві відбулася знакова подія у сфері затвердження ідей гендерної рівності – вперше в історії України на нараду Віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції п.  Іванни Клімпуш-Цинцадзе та  Урядової уповноваженої з питань гендерної політики п. Катерини Левченко з різних куточків України зібралися представниці громадських організацій, що опікуються питаннями впровадження гендерної політики, жіночого лідерства, запобігання насильству в сім’ї тощо.

У привітанні п.  Іванна Клімпуш-Цинцадзе наголосила, що уряд сьогоднішньої України став першим урядом, який  пріоритетизував питання гендерної рівності, закріпивши це і документально. В цьому процесі величезну роль зіграли саме  громадські організації, що системно працюють у  сфері та намагаються налагодити діалог із урядом.

Гендерна рівність є важливим фактором зміцнення країни.

Основними  напрямками системного впровадження державної гендерної політики є:

• національний план реалізації CEDOW;
• модернізація плану дій по резолюції 1325;
• реалізація Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
• гендерні перетворення у сфері сектору безпеки й оборони;
• впровадження інституту радництва з гендерних питань;
• впрядкування питання гендерно-правової експертизи;
• покращення законодавчої бази з гендерної рівності.

Два основні завдання:

• посилення гендерного законодавства та механізму реалізації гендерної політики,
• включення політики гендерної рівності до всіх галузевих політик і стратегій.

«Гендерна політика має бути інклюзивною та враховувати потреби кожної людини. Зробимо Україну доступною», – з таким закликом звернулася до учасниць Раїса Панасюк, Урядова уповноважена з прав осіб з інвалідністю.

Наталія Карбовська, Український жіночий фонд: «Нам потрібен сильний жіночий рух…Нам потрібна інституційна підтримка громадських організацій, зокрема жіночих, адже жінки майже не представлені на тих рівнях, де приймаються рішення, де розподіляються ресурси».

Учасницями були озвучені системні проблеми, без вирішення яких неможливий рух уперед: це й насильство у сім’ї, і посилення антигендерних рухів, і проблеми жінок-військових, які продовжують залишатися «невидимим батальйоном», і необхідність розвитку жіночого підприємництва і множинна дискримінація ромських жінок та жінок, які проживають у сільській місцевості й, майже не мають доступу до інформації та ресурсів.

Учасниці говорили не тільки про існуючі проблеми, але й про конкретні шляхи їх вирішення. Ними може стати запровадження тимчасових заходів перехідного періоду, а саме:  використання навчальних програм, розроблених громадськими організаціями для держслужби;  проведення громадської гендерно-правової експертизи;  використання на всіх рівнях гендерного словника ЄС.

Багато важливих питань було піднято, і є сподівання, і навіть упевненість, що вони не тільки не випадуть з уваги на найвищому рівні, але й стануть дороговказом до подальших кроків та конкретних дій.