Майже кожного року напередодні святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня починаються дискусії стосовно того, чи святкувати цей день і чи потрібен у цей день вихідний. Цей рік не став винятком і відзначився напрацюванням у вигляді законопроекту №9009 “Проект Закону про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення українських свят”. Цей законопроект пропонує скасувати Міжнародний жіночий день 8 березня як державне свято і вихідний, натомість впроваджуючи День жінки як альтернативний, який пропонується відзначати 25 лютого у день народження Лесі Українки.

Хочемо застерегти від необачних ініціатив – ліквідувати Міжнародний жіночий день 8 березня як державне свято, – попередньо не обговоривши це питання із громадськістю, зокрема, із громадськими організаціями, діяльність яких спрямована на забезпечення прав і захист інтересів жінок в Україні.

Аргументація стосовно необхідності скасування 8 березня, як свята встановленого більшовицькою владою на підтримку соціально-політичних рухів, не витримує жодної критики, оскільки історично все починалося у далекому 1909 році у США, коли з ініціативи Соціалістичної партії Америки його почали відзначати наприкінці лютого як Міжнародний день жінок-робітниць. Як Міжнародний день прав жінок це свято було започатковано у 1910 році на Міжнародному конгресі жінок у Копенгагені, а через рік понад 1 мільйон жінок у країнах Європи вийшли на вулиці 8 березня з вимогами рівних політичних і громадянських прав. У 1977 році цей день отримав статус міжнародного дня за рішенням Організації Об’єднаних Націй. І всі ці роки прогресивне світове жіноцтво, громадські організації крок за кроком долають нерівність, дискримінацію по відношенню до жінок, відсутність рівних можливостей у забезпеченні базових прав. Це завоювання і українських жінок. Досягненням останніх десятиліть стало невід’ємне включення гендерної складової до всіх політик і державних програм, міжнародних стандартів демократичного розвитку і умов для набуття Україної статусу члена Європейського Союзу. Згідно з міжнародними зобов’язаннями, Україна має покращувати ситуацію з забезпечення рівності жінок і чоловіків, але фактично рівень насильства щодо жінок та домашнього насильства зростає, мають місце прояви дискримінації жінок в ЗСУ та інших силових структурах, розрив в оплаті праці жінок та чоловіків тримається на високому рівні, сексизм у політиці та ЗМІ є постійним явищем.

8 березня – це можливість привернути увагу суспільства і урядовців до питань прав жінок і необхідності ліквідації проявів дискримінації. Саме в цей день українські жінки, солідарно з жінками всього світу, організовують вуличні акції і демонстрації, марші і мітинги, виступають на різних майданчиках і мають можливість гучно заявити у цей день про свої права та солідарність з іншими жінками у Європі та світі.

З огляду на вищезазначене, ми вважаємо, що потрібно не скасовувати свято 8 березня, а навпаки – повернути цьому святу його першопочаткове правозахисне значення і посилити його роль у досягненні справжньої рівності прав жінок та чоловіків в Україні. Ми розглядаємо 8 березня як додаткову можливість привернути увагу громадськості, політиків, урядовців, міжнародних організацій до таких питань, як боротьба із насильством проти жінок та домашнім насильством, дотримання рівних прав і можливостей при обранні в органи влади та на керівні посади, розширення економічних можливостей жінок, подолання дискримінації жінок у всіх сферах життя суспільства та інші. Всі ці питання потребують термінового вирішення.

Відзначення Міжнародного жіночого дня на державному рівні значно мірою сприятиме досягненню справжньої гендерної рівності в Україні.

Водночас ми підтримуємо ініціативу заснування Дня матері та святкування його на державному рівні. Це міжнародне свято відзначають в Європі, США, Канаді, Австралії, в країнах Азії. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну. За короткий час воно знайшло відгуки в серцях мільйонів українок та українців.

Також для більшого залучення чоловіків до репродуктивної праці пропонуємо водночас з Днем матері заснувати День батька, який також відзначається у багатьох країнах світу.

Стосовно запропонованого Дня жінки жіночі організації висловлюються проти, оскільки це повертає суспільство до наративу про “традиційні” ролі жінки і звужує їх права. Особливо небезпечно це зараз, під час війни, коли героїзація маскулінності відсуває на задній план та знецінює внесок і досягнення жінок.

Ми звертаємо увагу парламентарів на те, що наступ на права жінок, на жаль, нерідко відбувається у багатьох державах під час та відразу після збройних конфліктів, і ми застерігаємо від цієї практики в Україні. Ми закликаємо ставитися з повагою до історії та практики захисту прав жінок в Україні, долучатися у цей день до тих заходів, котрі звертають увагу на зростаюче насильство щодо жінок, на відсутність дієвих кроків в Україні щодо імплементації Стамбульської конвенції та й надалі демонструвати прихильність та повагу до прав людини, європейських цінностей та не підтримувати популістичні ідеї, які по суті ведуть до знецінення та нехтування вже досягнутих напрацювань у царині захисту прав жінок.

Наша держава також має значні здобутки у забезпеченні рівності жінок і чоловіків у сфері безпеки і оборони. Сьогодні під час повномасштабної війни росії проти України, нашу безпеку та територіальну цілісність також боронять відважні українські жінки, яких вже більше 50 тис. у збройних силах. Тому перейменування Дня захисників і захисниць України є не просто відкатом у минуле, а і неповага до військовослужбовиць, які продовжують воювати з ворогом і зі стереотипами у суспільстві та армії стосовно їх ролі і можливостей реалізувати себе у військовій справі на рівні з чоловіками.

Закликаємо народних депутатів України бути свідомими та прогресивними, адже українське суспільство прагне змін і забезпечення верховенства права в усіх рівнях, зокрема у сфері гендерної рівності.